З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Що ти кажеш? Себто хоче висадити гетьмана з сідла, щоби згодом самому в нього

сісти?

— Боюсь, що воно так. Тетеря Беньовського за свата собі попросив. Як ожениться з якою

великою панею, то плечі матиме.

— Не гадаю, щоб велика паня за нього пішла, бо хто таке Павло Іванович Тетеря?

Колишній регент канцелярії громадського суду у Володимирі, а потім агент у пана

Стемпковського, юрист і крутій у його не дуже чистих ділах. Буцімто я не знаю Тетері! Не

одну висушили пляшку.

— То було колись, а нині він парсуна. Індигенат дістав, надавали йому маєтків, Києвець

та інші. Та ще купив він від Кисілихи Гощу і будується там. Він уже і не полковник, а

підляський підчаший і секретар його милості короля. От хто тепер Тетеря!

— Справді, такому-то і в голові легко перевернутися може. Ще трохи й забажає булави і

титулу князя. Та вже ж Польща Виговському його заслуги забуде?

— Які?

— А Гадяцький пакт?

— А ви не знаєте, як із тим пактом було? Та же він на волоску висів, цей пакт, бо козацькі

депутати домагалися удільного князівства, і то не на трьох наших воєводствах, а й на інших.

На всіх. А пани не давали. Тоді-то й гукнув Павло Тетеря: «Погодімся, молодці, з ляхами!

Будемо більше мати. Покірне теля дві корови ссе!». Тим він переконав козаків. «От той всю

правду сказав», — закричали і підписали Гадяцький пакт.