З-під Полтави до Бендер. Крутіж

шляхтичі йдуть.

— Хай вони б’ються за тебе.

— Ставленик панський, з князями посвоячився і гадає, що князь.

— Покійний гетьман змію за пазухою вигрів.

— При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового

двора сиріт гонить.

— Ось який він, ось якому вірними маємо бути!

— Не хочемо, не треба, не підем!

Телеп вуха долонями закрив. «Люди, люди, який вас дур напав!

Схаменіться!»

Не слухали його. Шуміли, наче буря у лісі.

Журба встав і хотів іти, та його не пускали.

— Ти своє сказав, а тепер слухай, що ми тобі будемо казати.

— Слухай і до Чигирина вези. Нехай знають, що думає народ.

— Хай знають правду!

— Так, так, доволі брехні, доволі влесливих слів, ми не діти, щоби нас дурити!

— Воля покійного гетьмана свята! Він нам сина на гетьманстві залишив, не треба було

Богданової волі ламати.

— Не треба! Не хочемо старого ярма, не дамо себе знов у панську шлею впрягнути!

Телеп пляшкою об долівку телепнув. Пляшка на друзки розлетілася. «Тю на ваші голови