З-під Полтави до Бендер. Крутіж

бунтує, і Цицюрі булаву обіцяє, і обох їх проти Виговського піднімає. А все Україні на шкоду.

— Якось воно буде, — доповідав від вікна Босаковський.

— Але щоби ти знав, як із Цицюрою було, — повернувся до нього Журба.

— Як? Як? — загуготіло кругом.

— Послухайте! Завтра дві неділі буде, як проклятий Цицюра найзнатніших

переяславських міщан і козаків, як ось Северина, Забуського, Сулимів, Лободів і Холодних

до себе по одному кликав і в чотири ока їх намовляв, щоб від гетьмана відставали, а коли

вони як люди чесні, що гетьманові присягнули, не хотіли тієї присяги ломити, то він їх по

одному і вбивав.

— Убивав?! — понеслося по коршмі й закам’яніло в повітрі.

— Убивав, душегуб окаянний, а тоді гінця до Трубецького пустив, що в Переяславі нема

вже його ворогів і що Трубецькому з військом безпечна туди дорога.

Охнули козаки, почувши таку страхітливу вістку, й руки опустили.

Невже ж це правда? Чи не здурів Журба? Що Цицюра, хоч вояка добрий, але людина

погана, це всякий знав, але щоби він аж на таке душегубство пустився, того ніхто не думав.

Це ж каїнський вчинок, це підлість, нікчемність, гидь...

— Якось воно буде, якось воно буде, — бубонів під вікном Босаковський.

Але про нього тепер ніхто не думав. А Журба розказував далі:

— Дня першого вересня окаянний Цицюра послав своїх головорізів із Переяслава в

Ніжин. Полковника Гуляницького в городі не було, а його заступник, мабуть, у змові з