З-під Полтави до Бендер. Крутіж

шляхтич, а не козак і за панами тягне, що він це і що він те. І добряга Юрась повірив

Брюховецькому, підбурили Січ і хороброго, але палкого Сірка підняли і таку пожежу роздули,

яку й угасить нелегко.

— І не треба! — гукнув котрийсь із козаків. — Хай горить, аж вигорить усе, що чуже й

вороже народові, доостанку!

— Мовчи! — гукнув на нього Телеп, а то! — і не докінчив, але подивився на козаків так,

що їм відпала охота перебивати Журбу. І Журба продовжував: — Та на тім ще не кінець, бо й

Барабашеві, і Цицюрі, і Сомкові, й Золотаренкові також булавою запахло й усі вони тепер

проти Виговського стали.

— І що? — спитав Телеп. — І що?

— І тепер один наперед другого царської ласки запобігають. А цар користується цим і

щораз більше своїх ратників у наші городи насилає, щоб був один Бог на небі й один цар на

всій Руській землі. От до чого ми доборолися, панове товариство! Ще рік-два і втратимо все

те, що такими зусиллями добули.

— Якось воно буде... — злобно, але й гірко всміхаючись, кинув нараз від вікна

Босаковський. — Якось воно буде!

На хвилину всі замовкли, бо не сподівалися такого слова від Босаковського почути, а

Телеп наглив: «І що? І що дальше, кажи!»

— Треба би багато часу, щоби розказати про всі ті вчинки нашого чорного лицарства.

Про протопопа Филимонова чували? Це наш найзавзятіший ворог. Він і Василя Золотаренка