З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Але що ж гетьман на це? Дав собі раду з Пушкарем, царську рать під Конотопом

строщив, кримців на свій бік перетягнув, а тепер мав би піддатися Цицюрам? Не гадаю я

того. Я під його рукою у двох боях бився, знаю, хто він такий. Скажи, товаришу, де гетьман?

Журба з думками боровся: казати чи ні?

Змовчав.

Та Телеп не давав йому спокою: «Кажи й кажи, де гетьман!»

— Не знаю. Я його в Чигирині залишив. Мене послали вірних козаків скликати. З тим я й

до вашої сотні приїхав.

Хвилина тишини. А тоді шум, як перед бурею у лісі.

— Вірних козаків скликати ти приїхав? — загуло.

— Пригадав собі ясновельможний і про нас! — гомоніли.

— Що ж! Спасибі і за те. Велика це ласка, велика! — реготалися злобно.

— Але тоді, як шляхоцькі дипломи роздавали, то нашої сотні не було. Про сотника

Телепа якось забули. А дзуськи вам за вашу вірність, ось що...

— Мовчіть! — гукнув Телеп і кулаком об стіл ударив, аж чарки задзвеніли, — але гамору

не втишив. Кожний перся своє слово казати, зокрема молодші, купані в гарячій воді. Один

наперед другого хапався, один другого хотів перекричати. Дарма, що їх зацитькували старші,

дарма, що Телеп до порядку взивав.

— Не будемо мовчати, бо ми вольний народ!

— Го, го! Нас, брате, не візьмеш на полову — зерно сип, а не хочеш, то хай до тебе твої