З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Але й молоти язиком чортзна-що вам також не пристоїть, — заспокоював Телеп

козаків. А звертаючись до Журби, просив його: «Не гнівайся, товаришу. Молоді, гарячі, а до

того недавно з важких боїв прийшли. Розказуй!»

Журба надумувався хвилину. Він не думав, що вже й до Телепової сотні, що стояла в

глухім, малім городку, дійшли чужі згубні впливи. Не думав, що й тут таким бунтарським

духом пахне. Так тоді чи не краще подякувати за хліб-сіль і поспішати туди, де ще не

поширилася ворожа отрута?

Але Телеп приставав до нього то з чаркою, то з добрим словом, казав, що під ніч не

пустить його від себе і просив, щоби розказував дальше. І Журба повернувся до козаків. «Так

ви хочете Юрася, панове товариство, бо він Богданова кров? Гарно, що ви так шануєте

пам’ять покійного гетьмана, але невже ж вам невідомо, що Юрась у свого батька не вдався?

Він слабосилий, кволий і пороху не нюхав, як же йому гетьманську булаву та ще в таких

часах «як теперішні» носити?

— А все ж таки Юрась Богданів син! Хай хоч слава буде, що Хмельницький гетьманом у

нас. А Виговського до Польщі проженемо.

— Прощавайте! — відповів їм на те Журба і хотів іти. Та Телеп ще й тепер його

затримав: «Продовжуй, товаришу, продовжуй! Мені ти розказуєш, не кому».

І Журба розказував про затії Брюховецького. Як то цей колишній служака Хмельницького

нацькував Юрася на Виговського, що буцімто Виговський хоче Хмельницьких їх насліддя

позбавити, що мільйон талярів, закопаних покійним гетьманом, відкопав і розтратив, що він