З-під Полтави до Бендер. Крутіж

найзвичайніша різня, за яку вони не хочуть відповідати.

«А якщо ворога менше, ніж ми гадаємо, може, навіть менше, ніж нас?» - завважив Дуглас.

Та його закричали. «Хочби тільки й кілька тисяч, так вони ситі і здорові, мають муніцію, а ми

що? Посилаймо парламентарів, поки Меншиков не почне битися.»

Поїхали: генерал Кройц, полковник Дукер, підполковник Травтфетер і капітан

Дуглас.

Меншиков відповів коротко: «Капітуляція, видача оружжя і - полон.»

«Такої тяжкої відповіді, - сказав Кройц, - ми не сподівалися і без рішення нашого вождя,

який відповідає перед королем, не можемо дати нашої згоди».

Меншикову не всміхалася битва. У нього і в Голіцина було війська тисяч десять з лишком і

воно було не менше втомлене, ніж шведи, бо Меншиков гонив своїми людьми, як псами. Не

знаючи про розладдя в шведській армії, він боявся, що битва може некорисно скінчитися для

нього. - Левенгавпт, це не будь-хто. Тому, подумавши хвилину, заявив великодушно: «Щоб дати

доказ, що не бажаю собі безпотрібного проливу крови, годжуся, щоб один з панів поїхав до свого

обозу по вирішення цього важного питання і, поки він не вернеться, не почну бою. Інші панове

залишаться у нас, покищо як - гості».

Поїхав Дукер, а Кройц з товаришами остався у Меншикова.

Левенгавпт, почувши відповідь Меншикова, скам'янів. Земля захиталася під його ногами.

Це ж гірше від Лісної, бо соромніше: «Ні, панове, ні. На таке ми не підемо. Скласти зброю і

перейти за Дніпро, це те, на що ми могли б згодитися, але 13 тисяч людей давати в полон? Що