З-під Полтави до Бендер. Крутіж

тихли, образи линяли і думки розпливалися, мов у нірвані.

Хай буде, що хоче, - вони щасливі, що сплять. Аж ранок своїм сліпучим світлом розбудив їх.

Левенгавпт зірвався перший. Побіг до Кройца й обидва взялися уставляти батальйони.

«Скорше, діти, скорше! - гукав Левенгавпт. - Кожної хвилини може чорт ворога нанести .»

Кричав що було сили.

Люди, позіхаючи, протирали очі й нерадо підносилися з землі. Дійсно кожна кісточка боліла,

в голові млин, крижі наче б хто переломив. Хто скинув чоботи, не міг узути, бо ноги понапухали.

Сорочки поприлипали до тіла, рани, що вночі легенько плівкою позатягалися, кривавилися тепер

наново.

«Діти скорше. Ради Бога скорше!» - кричав Левенгавпт.

Аж тут Кройц прискочив до нього: «Зайвий ваш поспіх, генерале, бо ми вже спізнилися.

Бачите?» - і показав рукою на північ.

Левенгавпт глянув. Там, на виднокрузі, ніби ліс за одну ніч виріс і сунувся з горбів в долину.

Перед ним курява летіла, в куряві мерехтіли вістря списів і сяли двоголові вірли на солдатських

шапках.

«Меншиков! Меншиков!» - залунало кругом.

Шведи ставали, хапали зброю, кожний шукав свого батальйону, бо тільки там почував себе

безпечнішим. Та чомусь і тознайти було важко. Перекликалися, сурмили, давали прапорами

знаки, не помагало. Чинився заколот, якого ніяк не можна було вгамувати.

Король від'їхав, не полишивши планів, Левенгавпт не вспів зробити того, що король