З-під Полтави до Бендер. Крутіж

занедбав, тепер усі бігли до нього, питалися, що мають робити, де стати, куди йти, він наскоро

давав накази, зміняв, посилав нові... Безголов'я.

А тут задуло, заторохтіло, загриміло. Меншиков у тисячу бубнів нараз бити казав, щоб

настрашити шведів, буцімто в нього велика сила війська. Хитрий підступ придумав. А Голіцин

казав своїм людям позлазити з коней і провадити їх за уздечки. Це здалеку подвоювало його

сили, шведи гадали, що там другий корпус іде.

Полковник Дукер прискочив до Левенгавпта: «Генерале! Боротьба безвиглядна. Жаль

тратити людей!»

Влучив в найболючіше місце Левенгавпта, який на жовнірів дивився, як на своїх синів. І

захитався старий полководець. З одного боку, королівський приказ, щоб армію цілою провести у

степ, а з другого - страх, що тисячі згинуть у нерівному бою і що їх смерть упаде на його совість.

Навіть над Десною не бачив себе у такій скруті. «Так що ви гадаєте?» - спитав дрижучим

голосом. «Здаватися?»

«Післати до Меншикова парламентарів,» - відповів Дукер.

«З чим?»

«З умовами миру без проливу крови.»

«Не гадаю, щоб прийняв, але пробувати можна. За той час може наші отямляться.

Покличте комендантів.»

Прибігли й нашвидку зробили воєнну раду. Стояли на тім, що битва неможлива, бо кілька

тисяч людей покалічених, а решта перетомлена, голодна і без пороху й куль. Це була б