З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Та його не пустили. Любили зубожілого поліського шляхтича, що до їх сотні після

Хмельниччини пристав, добре бився, Україну щиро любив і тільки іноді вдавав, немов то він

велику ласку козакам робить, що з ними приятелює. А ще його й за те любили, що велику

«фантазію» мав. Розказував несотворенні речі й вигадував таке, що аж вуха пухли. Чванився

ласкою короля Володислава, якого навіть на очі не бачив, і маєткам, яких ніколи не мав, і

любощами з панями й панночками, що їх ніколи й на світі не було.

У воєнних часах, коли шабля всякому наскучить, такий чоловік — справжня благодать.

Потягни його за язик, і він тебе розважить, дасть хоч на хвилину про воєнні страхіття забути.

— Сідай, Босаковський,— казали йому, — сідай і пий! Дякуй Богові, що водою не мусиш

спраги гасити.

— Водою? Фу! Від води жаби в череві беруться. У мене...— й хитро всміхнувся. — У мене

в замку, біля Хведоркова, є ще дві барилочки такого масляча, що лиш пальці лизати.

— А не брешеш?

— Так мені, Боже, дай до моїх майонтків вернутися. Заховав мені цього масляча мій

дворецький і так дотепно заховав, що навіть Кривоніс не знайшов, гуляючи зі своїм загоном у

моїм родовім замку.

— Ну,— озвався Телеп,— це ти вже, братчику, здорово пробрехався, бо щоби де

Кривоніс гуляв, а вина не занюхав, так того ще ніколи не бувало.

А хтось із козаків докинув: «Але ж бо Кривоніс у Хведоркові ніколи не бував».

— У тім Хведоркові, що ти думаєш, — боронився Босаковський, — ні, але в моїм він був і