З-під Полтави до Бендер. Крутіж

інфулою. — Хотів би я тебе бачити в тій, як ти кажеш, інфулі!

Босаковський насилу робив поважну міну. «Сотник, а чого-будь смієшся, як чорняк. Бог

один знає, як мені важко в такім неедукованім1 товаристві жити. Вип’ю хіба».

І випив. Хвилина мовчанки. Аж Телеп буцім щось пригадав собі: «Ага, а як же там із тією

головою? Невже ж вона справді така тверда в тебе?»

— Не тверда, а моцна, як сталь. Раз я у підстарости на хрестинах бувши..

— То ти і в підстарости бував?

— Фі! Велика мені птиця, підстароста! Мене й до воєводи на покої пускали!

— Чистити?..

1 неосвідчене

— Хлопе! Або слухай грешне, що шляхта говорить, або... — і не докінчив.

— Слухаю вже, слухаю. Розказуй!

— Отож раз у підстарости на хрестинах бувши, попав я у товариство п’яниць. Ану,

кажуть, покладем Босаковського під лаву. А я собі гадаю: скорше вас на мари покладуть, ніж

ви мене вп`єте.

— І що?

— І підносить мені чарку хазяйка, а я п’ю і в ручку цілую, підносить хазяй, я п`ю і...

—...і в ручку цілую, — доповів за нього Телеп.

— Брешеш! То тільки хлопство панів у руку цілує, а ми брата шляхтича цілуємо...

— Ну, ну, не кінчи де, а розказуй, бо не скінчиш до рана.