З-під Полтави до Бендер. Крутіж

1

— Випиймо, Мартине, хай наша не гине,— промовив сотник Телеп, і підніс чарку свому

товаришеві, худому й високому, як тичка, козакові.

Цей глянув і раменами здвигнув:

— Не хочу!

Телем очі вирячив на нього. «А це знов що? Старий липняк, що й гетьманові не сором

було б напитися, а ти не хочеш?»

— Не хочу!

Телеп згірдливо всміхнувся: «Я забув, що ти шляхотно уроджений, Валентий Босий-

Босаковський».

— Хлопе! — гримнув на нього Босаковський.— Хоч я й окозачився, так ти мені моїх

родових клейнодів не торкай, бо який добрий і ввічливий, а поб`ю, Їй-Богу, поб`ю!

Голос його гуготів так, що годі було знати, чи він сердиться, чи жартує. І ціла його поява

була настільки дивна й незвичайна, що хто його вперше побачив, то не знав, чи боятися того

чоловіка, чи сміятися з нього. До високого зросту додайте закарлючений довгий ніс, вус, як у

сома, й неоднакові очі: одно пивне, а друге зеленкувате. Козаки сміялися, що він пивним

зазирає до пива, а зеленкуватим до вина, обома до шинкарки або до її дівчат-дзигльованок.

Одним одну бере, а другу другим, які очі котра з них і любить.

Та незважаючи на те, Босаковський твердо вірив у свою непоборну силу над слабим

Євиним родом. «У мене, — казав, — кожна влюбляється з місця. Але то кожна!» — і