З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Сотенний писар Лучинецький прискочив до Босаковського: «Чуєш? Само щастя тобі в

руки лізе — бери!» — і тягнув Босаковського до шинкарки. Але вона вихопилася і вибігла зі

світлиці, боячись, щоб жарти не пішли задалеко. А козаки тоді до Босаковського: «Вальку,

схаменись! Ще собі жінка життя відбере з любові і будеш її мати на совісті. Кажуть тобі:

женись!»

Босаковський голову рукою підпер: «Не можу».

— Ов! Не можеш?

— Бо не шляхтянка.

— А де ж вона має написане, що не шляхтянка?

— Не має гербу.

— Дурний ти зі своїми гербами, Вальку! Покійний Хмель не те був і молодшу доньку за

козака віддав, а козак Виговський з княжною оженився.

— Хай буде, але я не хочу. Наш рід старий, здавна шляхоцький, не хочу розбовтувати

крові.

Коршма від козацького сміху затряслася: «Не хоче розбовтати крові! Який сміхун. Не

бачили ми тих шляхтичів великоможних, що то з кійком на посполите рушення босоніж

виступали, мов нагінка на лови! У подертих штанцях голим тілом світили, за панськими

повозами з висолопленими лизнями підбігали. Не хоче розбовтувати крові».

— А все ж таки, що шляхтич, то шляхтич! — стояв при своїм Босаковський. — І

Свигорський, і Байда, і Сагайдачний, і навіть покійний Хмельницький, хто, як не шляхтичі