З-під Полтави до Бендер. Крутіж

були? А Немирич, може, чорняк? А Богун? Не перечу, є і між козацтвом хоробрі лицарі,

навіть дуже, як ось хоч би покійного Нечая узяти, але до політики ви так годитеся, як воли до

карети, не во гнів вам сказавши.

— А все ж таки з покійним гетьманом вибилися ми на волю, — боронилися козаки.

— Але покійний гетьман мав Аксаків, Глинських, Яблонських, Корецьких, Літинських,

Рудницьких, Сроковських, Пашківських, Старицьких, Третяків і тисячі іншої шляхти.

Перегляньте лиш реєстр із 1649 року, коли не вірите мені. Всі ми за тую Україну вкупі боро-

лися — і шляхтичі, і козаки, й міщани, й посполиті, і тому волю її добули, а тепер?

— Не бійся, Босий, не бійся, якось воно буде.

— Якось воно буде, — сказав, гірко всміхаючись, Босаковський і впер свої різного

кольору очі в те вікно, де муха в павутинні билась.

Осінній день до вечора хилився. Випогоджувалося по бурі, дощеві краплі відривалися від

листків і скапували на землю. Небом перекочувалися хмари: сиві і рудаві. Як рештки військ,

що з бойовища вертаються. Одна зачіпилася об верхів`я дерев і кидала тінь на той широкий

шлях, що біг попри Оленчину коршму. Шляхом тим переїхав останній віз з поля,

пересунулася отара, перебіг заєць, і шлях став позіхати вечірньою, осінньою нудьгою.

Нараз ген, аж там, де він із виднокругом зливався, щось чорне замайоріло, росло,

оживало, наближалося. «Хтось їде», — сказав Босаковський і кілька пар цікавих очей

зирнуло до вікна.

— Їздці!