З-під Полтави до Бендер. Крутіж

підкручував вуса, що за хвилину знов йому на губу звисав, буцім не погоджувався зі своїм

паном.

І тепер пан Валентий Босаковський правою рукою підкрутив того неслухняного вуса, а

лівою голову підпер, буцім вона така-то вже важлива думками, що сама й триматися не

може. Його очі прилипли до шибок невеличкого віконця, на яких дзвигтіла муха, безрадно

б’ючись у павутинні.

—

П’єш чи ні?! — гукнув удруге Телеп. — Не люблю таких кумедій. Пий!

— Не хочу. Осточортіла мені чарка. Десь другий вип’є одну, другу, третю і вже готовий, а

я п’ю і п’ю ціле життя і впитися не можу. А хотів би. Хотів би, щоб не бачити того, що тепер

діється на світі.

— Ого!

— А так. Хоч би й тому, щоб не дивитися на таких дурнів, як... — і не докінчив, лиш на

Телепа з-під ока глянув.

— Хвілозоф! — підсміхнувся Телеп. — Чи ти, було, у Київській академії не вчився?

— У Київській ні, але у Кракові до наук пристращався, тільки...

— Тільки що?

— Тільки Марс мене впору з обіймів муз і грацій вирвав, а то я нині може пасторал

замість шаблі й інфулу замість шапки носив би.

— Інфулу, інфулу! — реготався Телеп, уявляючи собі Босаковського із жезлом та