З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Для тебе й розказувати не варто, бо ти слухати не вмієш. Загалом розібрало собі

хамство, страх як розібрало! Але ми вам ще цього хмеля виб’ємо з голови, ой, виб’ємо, так

мені, Боже, дай до моїх «майонтків» вернути!

— Це вже трудновато буде.

— Чому?

— А тому, бо люди ще на місяць дороги не зробили.

Босаковський вовком на Телепа глянув: «Ех, Телеп, Телеп! Як я тебе телепну!»

— Лиши... Розказуй, кажуть тобі.

— На чім я став? Ага, прийняв я від каноніка чарку й випив, прийняв від старости й випив,

прийняв від ще когось і також випив,

а тоді й кажу: агов! Так не може бути! Хто хоче зі мною пити, то хай перше вихилить стільки

келихів, скільки я вихилив, і тоді він мені рівня.

— А вони?

— Згодились. П’ємо. П’ятий, шостий, сьомий, ще якось ішло, але після десятого всі

покотом лягли. Повиносили їх, кого до боківок, кого до маштарки, а ті, що ще трималися на

ногах, утечею спаслися. Так я і побідником на бойовищі залишився.

— Та що ти такого брехуна слухаєш, сотнику! — почулося нараз від порога. Кількох

козаків увійшло у коршму при шаблях і з пістолями за поясами, бо часи були непевні. — Та

що ти його слухаєш? Він і рідного батька оббрехав би, коли б лиш мав.

Босаковський насунув на голову полинялу боброву шапку і вдавав, що йде, бо образився.