З-під Полтави до Бендер. Крутіж

вам гості не байдужі. Шведи, хоч буцім морський народ, а перед нашим Дніпром решпект

мають.»

То знов на других гукав: «А ну там, майталасьтеся скорше, бо бачите, що король, його

милість, чекає. Хочете, щоб москалі взяли короля в полон, чорт би їх побрав.»

Козаки жартами за жарти платили.

Так Мручко смуток проганяв. «Ми не баби, - казав, - плакати не будемо, бо у сльозах біди

не втопиш.»

Король лежав у своїй повозці на березі ріки й дивився. Не хотів їхати скорше, поки його

люди не переправляться. Аж ось останній відділ перевезли.

Гультман переніс на човен скриньку з срібною посудою і з статуетою улюбленої

королівської собачки. Перечислював і пробував, чи добре зачинені скрині з невеличким

королівським добром, останками колишніх чималих маєтків.

Король з видимим жалем глядів на свої батальйони. Стільки світу з ними пройшов, так

багато слави добув, а тепер лишає їх на непевну долю.

Не лиш нога, серце ще гірше боліло.

Відсував хвилину розлуки.

Вже трабанти мали переносити його віз на човен, як надбіг Левенгавпт. «Ваша величносте!

- почав дрижучим голосом. - Я чоловік небагатий. Коли б тут щось сталося зо мною, прошу

вашої милости, не забувати про мою жінку й дітей...»

«Ваша просьба буде сповнена, - відповів король. - Але й ви сповніть мій наказ: збережіть