З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Сутеніло. Дніпро виблискував сталлю. А там легенький туман став підноситися вгору.

Шведам було спішно спасати свого короля, а він, хоч і рішився, так не поспішався. Чув гіркість

на устах, як від полину. Це не рана палила його, а свідомість, що перед Меншиковим утікає,

лишаючи військо без начального вождя. Ніби якісь незримі нитки між ним і його армією рвалися і

- це боліло. Але сказав своє королівське слово, і воно птахом полетіло. Годі було назад

завернути. Король думав: «Поїдуть зо мною: Аксель Шпарре, Гілленкрок, Лягеркрона, Герд,

Гієрта, Дальдорф, Гротгузен і Міллерн. Трабанти, розуміється, також і - айнспаннери. Для

охорони вибрати тисячу люда, що не брала участи в останнім бою.»

«Мало, ваша королівська милосте,» - завважив Левенгавпт.

«Для мене досить, не хочу твоїх сил ослаблювати.»

«Моїх?»

«Так, бо армію здаю на тебе. Гадаю, що не розчаруюся».

Левенгавпт поклонився низько: «Що в моїх силах буде - зроблю» - і побіг до батальйонів,

щоб сповнити королівський наказ.

Тим часом надтягнув Гілленкрок з кількома поромами. Знайшов їх вище Переволочної, там,

де йому Мручко вказав.

Тихо і справно садовилися на них ті шведи, що мали їхати з королем.

Козаки перевозили їх. Чіпали линви одним кінцем до поромів, а другим брали до рук або і в

зуби, сідали на свої коні і так перетягали пором на другий бік.

Мручко стояв на березі, приказував і договорював: «Скорше, хлопці, скорше! Покажіть, що