З-під Полтави до Бендер. Крутіж

й сам від того ворога залежний. Головою муру не проб'є. Як турки схочуть, то все-таки

поставлять на своїм і не виключене, що цар, коли не доб'ється згоди зі шведами, то заключить

мир з турками і приневолить шведського короля якщо не словом, так силою, ба, може й

насильством сповнити бажання царське.

Про переговори царя з королем гетьман знає і знатиме, але яка розмова ведеться між

Москвою й Царгородом, хіба ж це можна знати?

Толстой старий лис, від нього тайни не добудеш.

Теперішність, значить, сумна, а майбутність непевна. І то не лише для нього, для

гетьмана... Що гірше, ніж собою, журився він долею України. Що буде, як його не стане?

В краю один гетьман, на еміграції другий. Стара сумна пісня, якої вже не раз у нас співали

після Руїни, з усіх найсумніша.

Хто припинить її'?

І гетьман переходив усіх своїх визначних сучасників. Згадував доброго та слабовольного

Івана Ілліча і задерикуватого, але недосить рішучого Данила Апостола, характерного та замало

політичного Павла Полуботка.

Не доросли до нинішнього важкого моменту. Не доросли. Тут треба б покійного старого

Хмеля, Виговського або Дорошенка, з тим досвідом, який вони дорогою ціною набули.

Коли б не полтавський погром, кращого наслідника, як Андрій Войнаровський гетьман

навіть не міг би собі бажати. Він, хоч молодий, але бувалий, політично підготовлений і

характером певний, що більше, ніж самим собою, дорожив би тим насліддям, яке йому дядько