З-під Полтави до Бендер. Крутіж

цілого українського народу.

Пригадувалися ті найприкріші й найтемніші моменти, коли козаки видавали своїх вождів,

кажучи: «Хай іде його голова за наші!»

Була це, звичайно, остання дошка рятунку, якої вони чіпалися, а яка нікого не рятувала.

Замість потопати в воді, вони грузли в болото.

Тепер гетьмана мав видати король, буцім він його зверхник, буцім він має якесь право

розпоряджатися його особою. Цар хоче переговорювати з королем, москаль із шведом, а

Україна це тільки предмет торгу між ними.

І не було між козаками ні одного, щоб не розумів цієї зневаги, хоч не всі однаково могли

собі це з'ясувати.

Тому-то Орлик попросив слова і промовив: «Ясновельможний пане гетьмане! Те, що ми

перед хвилиною почули від його величності короля Карла, схвилювало нас до глибини душі.

Царське жадання крайно обидливе для всіх нас, вірних твоїй достойній особі. Ми дуже дякуємо

королеві, що з обуренням відкинув ці зневажливі вимоги і обіцяємо докласти всіх зусиль, щоб не

тільки оборонити тебе, але й відплатити цареві за тую обиду, яку він тобі, нам і цілій Україні

завдав. Віримо кріпко, що Бог суддя справедливий і дозволить нам, і то може в недалекій

майбутності, вирівняти наші порахунки з Москвою.»

«Що дай Боже, амінь!» - докінчив гетьман і очима полетів кудись далеко на схід.

Гордієнко голову своєї шаблі кріпко стискав. Хвилювався. «Гадає цар, що збурив Січ і вже її

не буде. Сядемо новим кошем і перенесемо до нього наших старих богів, бажання волі й