З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Здавалося, що немила вість, з якою король до гетьмана прийшов, не вразила його глибоко.

Гетьман надто кріпко тримав себе в руках, щоб показати наверх, що діялося в

145

його душі .

Щолиш як розійшлися старшини, як він Войнаровського відпустив і Обидовській також

побажав спокійної ночі, а сам тільки з чурою і вічно заспаним хірургом остався, щолиш тоді

думки з усіх сторін накинулися на його. Коли б не та недуга, так схопився б з ліжка, і пішов би в

табір. Там балакав би з козаками і з запоріжцями; згадував і жартував, поки не розважив би себе

й не позбувся тих своїх чорних гадок. А так треба з ними битися, як не хочеш миритися.

І бився гетьман зі своїми думками не одну ніч і не одну самітну годину. Бачив минувшість

недалеку, осяяну блиском почести й багатства, над якою мерехтіла семибарвна веселка

великих сподівань, і бачив теперішність сумну і бідну, бездомну, безпритульну. Володар без

землі і без народу, скиталець, зданий на ласку чужих людей, шведів і турків.

Шведам вірив, бо ними верховодив король Карло, чоловік чести і твердого слова. Але

турки?

Гетьман знав їх вдачу і не чужі були для нього тайни політики Високої Порти.

Він добре пам'ятав, що вона робила з Україною за часів Богдана Хмельницького. Так усіх

башів, ханів і сераскірів все-таки за гроші можеш купити, бо вони одну честь мають для себе, а

другу для гяврів. За кривду гявра не буде гріха.

Правда, король рішуче заявив, що він свого союзника на поталу ворогові не дасть, але ж бо