З-під Полтави до Бендер. Крутіж

правди. Тяжко цар знущається над нашим січовим товариством, але тими знущаннями він

засипує прірву, яка була між нами й вами, між городовим і низовим козацтвом. Ми тепер одно, - і

це той здобуток великий, який ми дорогою ціною купили. Того здобутку видерти собі ми вже ніяк

не дамо. Можеш, пане гетьмане, спокійно лежати, моє товариство береже тебе і твій великий

задум.»

Гетьман простягнув до кошового дрижачу долоню: «Спасибі тобі, брате! Дай Боже, щоб ти

в добру годину вимовив це слово. Бо нічого нам так не треба, як єдиномислія, панове, ніщо нас

так не руйнувало і не ослаблювало, як наша незгідливість і розтіч. Вона тільки ворогам нашим

на користь виходила, а нам на превелику втрату. Будьмо ж хоч заднім розумом мудрі, як не

вміли бути переднім. Ви знаєте, до чого я це говорю і кого маю на гадці, імен і вчинків

вичислювати не хочу, бо остогидло. Не хочу вас жовчю й полином поїти. Краще вип'ємо за

здоров'я згоди і того добра, яке вона принесе з собою. Кажи нам, Андрію, доброго вина подати.»

Чура приніс чималий циновий збанок і срібні чарки.

«За твоє здоров'я, пане гетьмане!» - промовив кошовий Гордієнко, відгорнув вус, що й собі

пити хотів, підніс чарку до уст і пив, пив, поки дна не побачив. А тоді останки капель на землю

струснув і чарку догори дном на тацю поклав.

За ним і інші те саме зробили.

Войнаровський хотів удруге наливати. Але кошовий заперечив рукою. «Ні, після цього тосту

більше пити не годиться. І не треба. Нам тепер тверезими слід бути.»

48.