З-під Полтави до Бендер. Крутіж

на руки мого канцлера, ексцеленції графа Піпера, який, як вам відомо, перебуває в московській

неволі. А панам заявляю, що я, заключивши договір з Україною, її гетьмана ніколи і ніяк не

зраджу. Бо своє королівське слово ціню вище за замирення з царем, на замиренню з яким мені

мало залежить. Мого союзника, його світлість пана гетьмана Мазепу, я не тільки за ніяку ціну не

видам, але всіми своїми силами його достойну особу заступати й обороняти буду, до чого я

обов'язаний рівно з рації нашого союзу, як також, ради того високого поважання, з яким до пана

гетьмана відношуся. Пана канцлера Пилипа Орлика прошу ці мої рішучі й невідкличні слова

перекласти на українську мову.»

Орлик вчинив королівську волю, передаючи його слова так вірно й докладно, буцім їх не в

своїй пам'яті, а на папері записав.

Король побажав хорому гетьманові скорого видужання, стиснув його худорляву долоню і

вийшов, кланяючись козацьким старшинам кожному зокрема.

Войнаровський відпровадив його поза лінію української сторожі, яка віддавала йому честь.

Запорожці вітали його, підкидаючи вгору шапки і вигукуючи по своєму.

«Не треба, не треба!» - кивнув рукою король і буцім утікав від тих почестей.

Допав коня, скочив у сідло і помчав, як буря.

Сумним вінком обступили старшини свого недужого рейментаря. Орлик напереді.

Хвилину тривала та немила мовчанка, яка буває, звичайно, тоді, коли люди почують щось

таке несподіване й дивне, що навіть не знають, що їм на те казати.

В жаданню царя, щоб король видав гетьмана Мазепу, скривалася обида для них усіх, і - для