З-під Полтави до Бендер. Крутіж

йому личить, а що ні. Коли б не те, то прийшовши до гетьмана в гостину, не бігав би по його

спальні, як у себе, в своїй. Але гетьман виправдує короля. Може, ніхто, крім Гультмана, не

розуміє так добре тієї дивної душі, як гетьман і, може, ніхто так з ним не спочуває, як він. А тим

часом Апостол казав цареві, що гетьман готовий видати короля москалям. Глупота одна!

Гетьман того ніколи не зробив би. Та й зробити нелегко. Живцем короля не візьмеш. Він б'ється,

як лев, а його люди також дали б себе на шматки порубати за нього. Це тільки Данило Апостол

міг вигадати таку карлючку, на подобу тієї, яку закручує на своїм вусі.

«Якому незвичайному припадкові маю завдячувати нинішню візиту вашої королівської

милости?» - питає гетьман.

Король стає. Він подібний у цей момент до сновиди, якого збудили в його крізьсонній

мандрівці.

«Ах, пардон! Простіть, пане гетьмане, що так безцеремонно поводжуся у вас. Якому

припадкові? - питаєте. Це дійсно незвичайний припадок. Уявіть собі, що цар передкладає мені

мир.»

«Мир? - здивувався гетьман. - Це дійсно вість, якої я ніяк не сподівався.»

«Так, мир. Але на яких умовах? Коли б ви знали, на яких умовах хоче цар миритися зі

мною. Ні, це тільки москаль може вигадати подібну диковину. Віддай їм Інгрію, Карелію,

Естляндію й Ліфляндію, - ну, як вам це подобається, пане гетьмане? А до того ще й Августові

руку подай, як рівний рівному, такому п'яниці, прелюбодійникові, кривоприсяжникові. А вже третя

точка, ні, третя точка, це щось таке, чого я цареві ніяк не прощу. За кого він мене має і як сміє