З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«А щоб ти луснув, пасинку чортячий. Сиди вже каменем, сиди. Та де б я тебе своїми

руками доторкався», - заспокоював Рачка Мручко.

«То ти вже, сотнику, і гроші, як бачу, на пором заладував?» - дивувався гетьман.

«А ваша милість як хотіли? До турків і татар без грошей не приступай. Пригодяться вашій

милості в дорозі, а мені легше стане. Замість їх пильнувати, пограюся тут трохи з москалями.»

«Невже ж ти не поїдеш зо мною?»

«Прошу дозволу вашої милости залишитися тут на часочок. Виправлю своїх, пособлю

шведам у переправі, а як Бог Милосердний дозволить, то, може, хоч за деякого з моїх

переволочанських друзів віддячусь Меншикову. А тоді й доскочу. Хай ваша милість сідають, щоб

завидна на другий берег ступити».

Стояв на березі і дивився, як відчалював пором. Там гетьман, Ганна Обидовська,

Войнаровський, Орлик і ще декілька старшин козацьких і запорозьких. Прощався з кожним

зокрема. А решта де? Де Мотря і Чуйкевич, де всі ті, що через Десну переправлялися тогідь до

короля Карла?

Порівнював тамту переправу з теперішньою і зітхав.

З порому махали до нього шапками. Відклонювався: «З Богом, панове, з Богом!»

Шелестіли дніпрові хвилі, довга смуга лягала поперек могутньої ріки, аж сонце спинилося

над верховіттям лісів і кинуло Мручкові повні пригорщі сліпучого світла просто в очі.

Зробив дашок з долоні над очима.

Пором до другого берега причалив.