З-під Полтави до Бендер. Крутіж

І Мручко відхилив шовкову занавісу, за якою було вікно, без скла, лише зі шнурами, замість

дерев'яних рамців.

Вечоріло. Рожево-жовтувате небо висіло над табором, шведи трубіли на молитву.

«Що робить король?» - спитав нараз гетьман.

«Город будує, - відповів Мручко. - З ранку до ночі снується. Звідки в нім тієї сили

набереться, Бог один знає.»

«Дивний чоловік король Карло. Незвичайний.»

«Кажуть, за Цедергельмом скучає.»

«За Цедергельмом?»

«Так, за своїм секретарем. Мабуть, дуже привик до нього. Не знаю, чи правда, але

розказують, що одного разу король щось йому диктував. Нараз розірвалася граната і кілька

відломків впало туди, де вони працювали, бо це при фронті було. Цедергельм здригнувся,

підскочив і випустив перо. «Чому не пишеш?» - питає король. «Ваша милосте, граната!» - «Що

спільного має граната з тим, що я тобі диктую?.. Пиши!»

Гетьман любив слухати оповідань сотника Мручка. І тепер не перечив. «Воно справді на

короля Карла похоже», - притакнув. Це несамовита людина. Про таких, як він, світ не забуде

ніколи.»

Сутеніло. Гетьман просив, щоб Мручко засвітив свічки, які в срібних свічниках на столі біля

ліжка стояли. Мручко засвітив і назад заслонив занавіскою вікно, щоб полумінь не хвилювала.

«А з краю якої вісти не маєш?» - питався гетьман.