З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Сміялися оба, а гетьман ще одну чарку власною рукою Мручкові налив, щоб у горлі не

дерло.

«Гострий на язик князь Меншиков, це сказати треба.»

«О що гострий, ваша милосте, то гострий! Недаром про нього розказують таке. Прийшов

раз Меншиков до царя на асамблею. В сінях дивиться до дзеркала і каже: Ов, чи не треба мені

було підголитися, мабуть, дуже заріс. А Шереметьєв на те: «Не журися, Данилич, висолопи язик,

лизни направо і наліво, і цирульника тобі не треба.»

Обидовська здивувалася, коли ввійшла й застала гетьмана і Мручка на такій розмові.

«Сотник таке розказує, Анночко, аж мені жаль, що я недужий і що не можу так посміятися,

як хотілося б. Повтори, сотнику, пані Обидовській, як то з Меншиковим було.»

Мручко повторив і сміялися всі троє. А тоді гетьман жалував Івана Ілліча, що він тамтим на

язик нерівня. Злижуть його, якщо Настя на підмогу не поспіє. «Благенький Іван Ілліч» - казав

гетьман, - та зате гожу дружину має... Але звідки ти, сотнику, таких цікавих новин назбирав. Чи

не повидумував дещо на безділлі?»

«Життя, ваша милосте, куди краще видумує, ніж ми».

«Спасибі тобі, брате, - сказав гетьман і, постогнуючи, поваливсь на постелю. - Сотнику, чи

це тільки мені так здається, чи дійсно тут так якось погано, буцім лоєм і часником заносить?»

«Тут скрізь, ваша милосте, як не кавою, так баранячим лоєм і часником чути, навіть від

людей таким смородом несе!» - відповів Мручко, але все ж таки потягнув носом і насупив брови.

В наметі дійсно хоч не сильно, але дивно якось тхнуло. Обійшов кругом раз і другий і впевнився,