З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Так того хотів...» - і голова його безсило спускалася на постелю.

А де ж тії мрії, де ті надії?.. Із далекої півночі зимним вітром віє. Зимним вітром віє, від

чорної хмари, нахлинули на Вкраїну новітні татари. Новітні татари, гірші від колишніх, осталися

румовища від городів пишних. Від городів пишних і від сіл багатих, а хто ж то їх оборонить від

ворогів клятих? Поможи їм, Боже, і Ти, Свята Мати, подвигнутися з руїни й на ворога стати.

Живим муром у полі стати однодушно, щоб стояла наша правда вовік непорушно.

Півсотні літ тільки того бажав і тільки до того йшов.

Ось-ось і бажання його здійсняться.

Як печерську обитель тривкою огорожею обвів, так здавалося, що й країну свою муром

непорушним околить.

Не довелось...

Чому?.. Чому?..

Спрацьованим умом шукав відповіді на це тривожне питання.

Нічого так не боявся, як власної вини, як відповіді, некорисної для себе.

Як усякий смертельний чоловік, бачив не один гріх за собою і не одну помилку чималу, але

такої, щоб рішали про діло, між ними запримітити не міг. Робив, як йому розум і досвід велів.

Розум небуденний і досвід незвичайний, добутий пильною працею довголітнього життя.

Промаху, за який майбутність каменем кинула б на нього, не знаходив.. Ні... ні... І -

заспокоївся.

Легше ставало на серці й легше робилося на тілі. Втишався біль і свідомість, мов проміння