З-під Полтави до Бендер. Крутіж

післати?»

Мручко потилицю почухав. «Ах, чого б то світліший пан не дав, щоб ваша милість могли

йому власною персоною побажати.»

«Ну, це вже важко буде, - жартував собі гетьман, - я тепер дійсно недужий, з гратуляціями

їхати ніяк не можу. Оце вже вони другий раз так сильно заскучали за мною, перший раз, заки я

до короля Карла перейшов, а другий раз після Полтави. І обома разами довелось відказати.»

«Невдячний народ хахли, - сміявся Мручко, - так нас просять, а ми ні і ні.»

Мручко був рад, що розвеселив гетьмана і розбудив його цікавість. Гетьман навіть чарку

вина випити захотів і закусити. Мручко приніс, налив і подав йому.

«А собі чому не наллєш?»

«Сміливости не маю.»

«Налий і вип'ємо за здоров'я малого герценскінда. А не знаєш, як йому на ім'я дали?»

«Ціла Росія знає, а ще трохи й увесь світ довідається, що світліший має сина від полкової

дами Дарії Михайловни, якого сам цар двома іменами Лука-Петро охрестив і в поручника

Преображенського полку проізвести ізволив, а Меншикову записочку оставив:

«Новонародженому Лукі-Петру дарую, яко крестнику своєму, сто дворов на крест; а где, то даю

на вашу волю, где вам панадобітса.»

«А світліший?» - спитав зацікавлений гетьман.

«Вибрав село не зі ста, а зі ста п'ятдесяти дворами. Тих п'ятдесят, казав цареві, це

завдаток на другого сина.»