З-під Полтави до Бендер. Крутіж

солодким молдаванським вином, якого їм услужливі купці довозили цілими бочками.

Пообідавши, грали в кості, шахи й карти, або співали й танцювали гопака, тропака, вегері, а

то й такої метелиці пускалися, що турки тільки роти роззявлювали, дивуючись, чого то козаки

тими ногами не виробляють.

«А це, бачите, тому, - толкували їм запорожці, - що ми ногами тільки ходимо й танцюємо, а

сидимо на тому, що вище ніг, а ви сидите на ногах, а тим, що вище ніг, танцювати годі. От воно

як, - Аллахова мурузаї, щоб ви знали!»

Турки, гадаючи, що їх Бог вість як величають, всміхалися добряче.

«Ви гарний народ, - хвалили їх запорожці, - не той, що колись були, до Хотина.»

«Хотин, Хотин»... - підхоплювали турки.

«А так, дітки, так, Хотин, там, де то ми вас так гарно розуму навчили. А ще так кілька разів,

то ви й зовсім на людей похожими стали б. Правда?»

Турки притакували і шкірили зуби.

«Татари, які колись були, буцім чортяки, що вирвалися з пекла, а нині й вони вже на людей

переходять.»

«Може, ще колись і москалі полюдніють», - підхопив котрийсь і ввесь гурт задумався над

тим, чи полюдніють москалі, чи ні. Але рішили, що, мабуть, ні, бо вони мішанці, а не чиста

порода. Що найгірше в нас і в азіатів, те собі засвоїли. А ще дістали тепер Петра, а цей то вже

чорт зна що таке з них поробить.

Вечорами шведи співали псальми, а козаки слухали. То знов козаки починали співати, а