З-під Полтави до Бендер. Крутіж

приїздили, бо кругом слава пішла, що шведи багаті й нескупі, можна в них добре заробити.

І заробляли, бо король своїм людям не жалував гроша. «Менше війська, так можна йому

більше платити», - казав.

«Хоч біда, та гоц!» - підсміхалися зі шведів козаки.

«А все ж таки - вони народ хоч-куди, а не якась там москва!» - хвалили їх.

«По-людському живуть, а не як худобина.»

«Відомо, відомо: швед будує, а москаль руйнує.»

«Москаль - як у наше село на постій прийде, то останній тин поломить і спалить, хоч ліс має

під носом.»

«А не стане тинів, так двері, які лиш є, порубають і попалять, щоб у мороз зубами дзвонити,

такий тобі народ.»

«Що двері, буває, що й іконостас порубають, і навіть ікон не пощадять, бузувіри!»

«А на шведів сердяться, що якийсь там їхній офіцер на відвороті з ікони шахматну дошку

собі зробив і шашками сував, - святотатник.» Хвалили шведів, але свого городка все-таки не

будували. Пощо? Не вікувати їм у турка, а перезимувати і в землянках можна. Запорожці

побудували собі дійсно гарні землянки, можна сказати, курені, як на Січі, ще кращі, хоч і не такі

великі.

І жили в тих куренях по-своєму, не касуючи старих звичаїв. Буцім Січ, так жорстоко

зруйнована Галаганом, біля Варниці воскресла, обновилася. Як там, так і тут варили кашу,

риб'ячу юшку, куліш, тетерю, їли сало з хлібом, а не хліб зі салом і все те запивали ракією та