З-під Полтави до Бендер. Крутіж

одно, боротьба до останньої побіди.» Сів і долонею тер високе чоло. Не віднімаючи руки від

чола, продовжав: «Але нам, мої панове, треба з тим числитися. Чи не поставити б тоді моїх

шведів біля цього намету, як почесну сторожу? Як ви гадаєте?»

Гетьман простягнув королеві свою худу долоню: «Дякую вашій величності за честь і за

турботу моєю особою. Але після того, що всі ми перебули, я вважав би прямо гріхом, коли б для

мене трудилися Карлові лицарі. Пилипе! - звернувся до Орлика, - накажи, щоб сотник Мручко зі

своїми людьми перебрав догляд за моїм наметом.»

«А може, б комусь із молодших довірити це діло?» - підсував свою гадку Орлик. Але

гетьман стояв на тому, що ніхто інший, тільки сотник Мручко має це робити.

«Ваша воля, пане гетьмане», - притакнув король.

«Я, бачите, також не люблю варти. Іноді сплю біля самого фронту і якось мене Бог беріг.

Але тут не Бог, мабуть чорт рішає. Соромно, аж болюче мати діло з такими людьми.»

Зірвався, подав гетьманові руку, побажав gute Bessernng[23] і вийшов, налягаючи сильно на

ногу.

За ним подався Орлик.

40.

Протягом кількох днів Мручкові люди такий йому курінь побудували, що шведи аж

здивувалися. Від півночі до половини вкопаний у землю, від полудня стіни цілі, а в стінах гарні

вікна і двоє дверей. Одні до його світлиці й сотенної канцелярії, другі до квартири для людей.

Мручко не відступав від роботи. Увесь час рубав, тесав і приказував, як, що і куди робити.