З-під Полтави до Бендер. Крутіж

було.

«Я не одно любив у моїм житті», - відповів коротко гетьман.

«А я любив Швецію і славу».

«Ваша королівська милість велике любили.»

«Не в величині предмету річ, а в силі любови. Треба любити мудро.»

«Любити і мудро? Не перечать собі ці поняття?»

«На жаль, мабуть, так. Велика любов ні границь не знає, ні не слухає розуму, вона

божевільна і божевільними стають ті, яких вона візьме у свою владу.»

Любувався красою квітів і втягав у себе їх пахощі. Обличчя його молодніло, оживлювалося,

веселіло. «Моя сестра дуже любить квіти. Вона тепер недужа. Вже довго від неї листа не маю...

Треба щось любити... Треба... Не так, як Меншиков, що любить тільки себе і гроші... Війна

роззвірила людей, вони забувають любити, а вчаться ненавидіти .»

Гетьман притакнув. «Доказом того лист Меншикова до царя, в якім він пише: «Такая била

баталія, что радосно било смотрєть, как с обєїх сторон регулярно білісь, и зело чудесно відєть,

как всьо поле устлано мєртвими тєлами.»

«Меншиков справді так писав?» - спитав здивований король.

«18 жовтня 1706 року, по битві під Калішем писав так цареві, а цар усім нам давав цей лист

читати, бачите, мовляв, якого-то я лицаря маю. «Зєло чудесно відєть, как всьо поле встєлєно

трупами.»

Король квіти відсунув від себе, встав і підійшов до шнуркового віконця. Довго-довго