З-під Полтави до Бендер. Крутіж

дивився, аж нараз, нагло обертаючись, проговорив: «Війна - явище жорстоке, і якщо ми ще й

лицарської чести позбудемося, то доведемо до такого пекла, якого ще світ не бачив. Наші

противники поняття про лицарську честь не мають. Чули ви про їх найновіший подвиг?»

«Який?»

«Ах, це надзвичайне. Вони хотіли не менше не більше, тільки позбавити нас права азилю. А

ви про це, пане канцлере, чули?» - звернувся до Орлика, який якраз увійшов зі жмутком паперів

до намету.

«Ні, не чув», - і собі відповів Орлик.

«Так послухайте, мої панове, - говорив запалюючись король, - цар посилав свого посла

Толстого до султана, щоб султан прогнав нас зі своєї землі, а великому муфтієві обіцяв триста

тисяч талярів, якщо він йому поможе дістати гетьмана Мазепу в свої руки.

Триста тисяч, це якраз десята часть їхнього цілорічного бюджету. Високо цінять тоді вашу

милість, пане гетьмане, ці падлюки, так високо, як низько себе оцінили, беручися на такі нікчемні

способи.»

Гетьман усміхнувся: «Дивуюся, що вони мене так високо цінують, бо яку я

вартість собою нині уявляю?»

«Ви дивуєтеся, а мені соромно і гидко, що я з такими противниками ставав до бою. Це ще

гірше, ніж зробив король Август, який зо мною заключив альтранштатський мир, а кілька днів

пізніше, хоч не добровільно, а буцім то volens-nolens, брав участь у битві під Калішем.

Лицарських противників маю, правда? І як тут замирюватися з такими? З ними може бути тільки