З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Від голови риба смердить», - завважив гетьман.

«Гадаєте, який цар, такий і його Данилич? Певно, що при іншім царі і його перший

достойник був би інший, але не забувайте, що Меншиков вийшов з народу, син звичайного

хлопа-капраля, колишній бублейник, що «пірогі» продавав, потім конюх, лакей, а врешті

світліший князь, - яке він тоді свідоцтво вродженим нахилам того народу дає? Страшно

подумати, що сталося б з Європою, коли б тая дич рушила на неї?»

Питання було просте, але таке жахливе, що всі три замовкли, буцім їх поразило. Гетьман

значуще поглянув на Орлика; той зрозумів і вийшов, виправдуючися важними дорученнями. За

хвилину подано перекуску й вино. Король не відмовлявся і хвалив просту, але смачну страву й

добре вино. «Або візьміть, - говорив, - оцю величезну

різницю в їжі панській і хлопській у Росії. Я знаю, скрізь вона є, тая різниця, але ж бо в Росії

пани обжираються, як патриції римські в часах Нерона й Деоклетіана, а простий народ живиться

гірш собак».

Гетьман дивувався, звідки король те знає. «Від чого ж мої посли? І не лише мої, але й інших

- європейських держав при царському дворі? - відповів. - Читав записки генерала Гордона, читав

реляції надзвичайного англійського посла Витворта, і французького Ляві, і австрійського Корба й

іншу літературу, - не гадайте, що я напомацьки ліз у Росію. Знаю цей край і його народи, як

тільки чужинець знати може.

Знаю і з дива ніяк не вийду, що щось подібного діється в Європі у вісімнадцятому столітті.

Скажіть ви мені, будь ласка, що їсть російський хлоп? Хліб з вістюками й ячмінну юшку, а огидні