З-під Полтави до Бендер. Крутіж

лежати.»

«Мушу, - відповів з жалем гетьман. - Мушу.»

«А шкода, бо нам тут засиджуватися не можна. Не можна дозволити цареві, щоб він надто

скріпився. Знаєте, тому чоловікові здається, немов він справді мене побив. Це смішно. Ні?

Прямо: Mania gгandiosa[18].

Трапилося сліпій курці зерно, і тільки. Оба ми нездужали, Реншільд з Піпером і зі своїми

генералами, а навіть зо мною воював, замість з москалями, Левенгавпт московських бубнів

налякався, одним словом, der Zar hat Glueck gehabt[19]. Тa фортуна котиться колом. Під

Полтавою наші програли, а тепер на москалів черга. Коли б лише мені хоч трохи більше війська,

правда? Трохи більше війська...»

Гетьман дивився на короля і завидував йому молодости, фантазії, віри в свій геній і в свою

щасливу звізду. Годі було не всміхатися, дивлячись на того короля в полинялому каптані, у

викривлених чоботах, зі жмутками неслухняного волосся на високому чолі і з посинілим від

відмороження носом.

А все ж таки це був Carolus Rex. Молодий бог війни, перед яким недавно ще дрижала ціла

Європа й, може, знову дрижатиме, бо доля котиться колом. Він був розмовнішим і

привітливішим, ніж перше.

«Не повірите, який цей цар дивний. А все ж таки я хотів би стрінутися з ним віч-на-віч. Це,

мабуть, дуже цікавий індивід. Самі контрасти, контрасти, які жорстокість позліплювала докупи».

«Цар одержимий ідеєю перетворення московського князівства в царство всеросійське», -