З-під Полтави до Бендер. Крутіж

заздалегідь кажу, що цьому ніяк не бути. Ніяк. Цар скорше своє ухо побачить, ніж мене. Іди і

скажи це всім, що раді б позбутися Мазепи.»

Орлик з ноги на ногу переступав. Чи йти, чи оставатися?

«А письма?» - спитав несміло.

«Письма?... - і гетьман сів на ліжку. - Підіпри мене подушками, - сказав, зміняючи голос,

ніби другим чоловіком став. - Присунь стіл до ліжка і сідай.»

Орлик слухняно виконував накази гетьмана, забувши, що перед хвилиною було.

Батьківським теплом повіяло від гетьмана на нього. Та тільки вони забралися до праці, як перед

наметом загула трубка, залунав тупіт, мов на муштрі, відхилилася занавіса і дижурний старшина

проголосив: «Його величність король!»

«Проси!»

Орлик зірвався з місця і хотів іти геть. Гетьман дав рукою знак, щоб зостався. «Я перед

тобою нічого не скриваю», - сказав і в голосі його почувався докір. Орлик притримав занавіску, і

ввійшов король. Він налягав ще на ногу, навіть дуже, і ще гірше згинався в колінах, волосся на

голові мав ще менше, а зате воно, ще дивніше, ніж перед тим, торчало, як крила на Меркуровій

шапці.

Привітався з гетьманом, кивнув Орликові головою і, як звичайно, ніби несміливо й

клопітливо спитав, як себе гетьман почуває і чи він вдоволений його хірургом.

Гетьман подякував за одно і друге і просив короля сідати.

«Спасибі, спасибі! Ви знаєте, який я непосидючий дух. Жалую, що ваша милість мусить