З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Ще ні. Дерево в лісі рубають. За кілька днів збудують.»

«Таборів яр ділити не може. На випадок якої тривоги це небезпечна річ. Навіть дуже. Ми

серед чужого моря, мов два малі острови. Заки поспіли б собі на поміч, могло б нас чуже море

залляти.»

Сказав це так, немов би знав про якусь небезпеку. Орлик збентежився.

«Поки що ніякої небезпеки не бачу», - несміливо завважив.

«Що ти її не бачиш, так це ще не значить, що її нема. Я себе безпечним зовсім не почуваю.

Ми в чужій державі, цар нам спокою не дасть. Від чого він своїх послів має? Почнуться торги,

дипломатичні торги, митарства, це певне, як нинішній день.»

Орлик несміливо почав: «Ходять такі вісті, що буцімто вже й почались. Царський посол у

Царгороді з Високою Портою переговорював...»

«І до великого муфтія підходив?»

«Так.»

«І тисячі талярів за Мазепу обіцяв?»

Орлик, як винуватець, очі спустив.

«І ти мовчиш? І ти мені того не кажеш? А може, ви гадаєте видати старого, хворого

гетьмана цареві?»

Орлик зжахнувся:

«Ваша милість кривдять нас таким підзором.»

«Кривджу? Чого? Робили діди, можуть робити і внуки. Гріхи переходять у спадку. Та я вам