З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Очі короля блиснули молодечим жаром: «А хоч би й так. Невже ж лицарська смерть від

сорому не краща?»

«Смерть, то так, але полон?» - промовив крізь сльози Левенгавпт.

По обличчі кароля ніби хмара перелетіла: «Генерале! Я тебе не пізнаю. Невже ж так і під

Лісною було?»

Левенгавпт зжахнувся.

«Я під Лісною у полон не попав. А тут боюсь, що попадемо усі. Ваша королівська милість

також.»

«Я? - і король глянув на свою ногу з жалем і злістю. Надумувався хвилину. - Жадаєте від

мене, щоб я, вождь, свою армію на поталу ворогам кинув?.. Ніколи. Ніколи. Будемо битися вкупі,

і або всі побідимо, або ляжемо труп при трупі.»

«Але ж, ваша королівська милосте, - не говорив, а благав Левенгавпт, - нам битися

неможливо. Чим? кому? як? І позиція тут зовсім до бою непригідна. Ми вдолині, а ворог нагорі.

Він нас у воду впре, і тоді ми пропали. Ще раз кажу, нас або виріжуть до одного, або заберуть у

полон. Tertium non datur.[2] А між тим Бог поставив вашу милість на чолі держави і ви за неї

приневолені будете дати звіт перед Його судом. Якщо спасете свою найдостойнішу особу, то

дасть Бог знайдете спосіб, щоб спасти Швецію і нас, своїх безталанних підданих. А коли

полонять вас москалі, як пропаде король, то разом з ним припаде його королівство і всім нам

прийде соромний кінець.»

Король нетерпеливо махнув рукою і перервав промову Левенгавпта: