З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Але й того, по тім, що я від вашої милости почув, тепер замало. Нам треба гетьмана, як

ока в голові пильнувати, а ще, як сераскір свою варту біля його намету поставить. Не вірю

турецьким вартовим, собі тільки вірю, більш нікому.»

Войнаровський здивувався, а Мручко так толкував йому: «Бо то, бачите, може вийти таке.

Султан не згодиться, великий муфтій грошей не прийняв, а одного ранку (не допусти Боже того),

по гетьмані і слід застиг. Зимна постіль осталась. Як камінь у воду впав. Ось чого боюся. І тому

вашій милості годиться спати не де, а в наметі, та ще надійний пістоль біля себе і щонайвірніші

чури мати. Чуйкевича жаль».

«Бачу, що треба, - притакнув Войнаровський, - але нині годі. Нині там Ганна Обидовська

спить. Назавтра уладимо якось».

«Хай буде й так. Нині ми з вами переходимо якось, перебалакаємо до рана, а назавтра я

вас дуже прошу, щоб моїм людям дозволено було зробити землянки недалеко гетьманового

намету. Чорта з'їдять, як ясновельможному один волосок з голови впаде. Мені Бендери не

цікаві. Турецької кави не п'ю, шашлика їсти не люблю, на жіночу невинність не ласий. З табору

не рушуся кроком. Як пес перед будою, буду перед наметом лежати. Побачимо».

В тім «побачимо» більше сили було, ніж у цілому полку.

39.

Як ранком Орлик з паперами до гетьмана прийшов - зжахнувся. Гетьман ще гірше посивів,

помарнів, і очі йому ще дальше сховалися вглиб.

Орлик хотів податися назад.