З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Глянули кругом, - нікого близько не було. Лише варти стояли, конюхи перекликувалися в

лузі і козаки хропіли, наче хто гарматами котив.

Войнаровський почав: «Не дають моєму дядькові спокою».

Мручко зірвався і шаблю вхопив: «Хто? Де? Кажіть!»

Войнаровський потягнув його за полу. «Сідайте і слухайте спокійно. Цар своєму послові при

Високій Порті велів домагатися від султана, щоб нас на турецьку землю не приймав».

«Значить хоче, щоб турки видали нас Москві?»

«Не інакше. Толстой великому муфтієві триста тисяч талярів обіцяв, якщо він йому поможе

пана гетьмана добути».

«Триста тисяч! - крикнув Мручко. - А, щоб їм триста тисяч чортів! Триста тисяч!»

«Султан покищо не згодився, бо йому коран на це не дозволяє, а великий муфтій...»

«Навіть не потребуєте мені казати, що муфтій, - перебив Мручко. - Доволі й того мені!» - і

неспокійно став ходити крутом воза, буцім за Толстим і за муфтієм гонив.

Войнаровський бігав за ним очима. Аж засапався Мручко і став. Розпинав каптан і розщібав

комір від сорочки. Віддих йому спирало.

Очі понабігали кров'ю. «Знаєте, шведський король, коли б так був побив Петра, то й

тридцять талярів за його голову не дав би».

«Що ви рівняєте, сотнику, короля з царем? Король - лицар!»

«Правда. Я забув, що царі не лицарі, а холопи ханські. Привикли ханове стрем'я цілувати,

так і султана, де схоче, поцілують, щоб тільки добитися свого. Та це вже їхнє діло, а наше не