З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Стару московську етику розвалив, а нова ще не збудувалась, там нині нема «годиться й не

годиться», нема розуміння, що добре, а що ні. Тільки те одне гетьмана дивувало, чому ні Орлик,

ані король не повідомили його про заходи Толстого в Царгороді.

Сказав це Войнаровському.

«Не хочу, ваша милость, знати, - відповів той. - Може, бачать, що ваша милість недужі й

хвилювати не хотіли».

«А невже ж краще, якщо я довідався від інших, так як оце від тебе тепер?»

«Певно, що ні. Clara pacta claros faciunt amicos.[17] Мене також здогади й дожидання гірше

нервують, ніж найгірша правда».

«Ото ж то й є. Не гадаю, щоб Орлик якісь погані замисли передо мною скривав, а в чесність

короля Карла вірю непохитно.»

«Я також, дядьку.»

«А все ж таки сумніви якісь ворушаться в душі і псують спокій, якого мені так дуже треба.»

«Може, я погано зробив, що прибіг до вашої милости з язиком?»

«Навпаки. Дякую тобі за твою щирість. Я вже від самого ранку помічав, що передо мною

щось скривають. В очі мені не сміють подивитися. Та питати ніякового було. А тепер ще гірше.

Не підемо ж до короля і не скажемо йому, що нам відомі торги за нашу шкуру. Спитали б зараз,

звідки ми знаємо і від кого. Треба ждати, аж король перший заговорить, а поки що мовчати і

людям пильно дивитися на руки. Пильно, Андрію!» - повторив і подав небожеві руку.

Войнаровський чув, що тая рука дрижала.