З-під Полтави до Бендер. Крутіж

ще не обсохне, заспокояться.

Йдучи, роздумував над тим, що почув від шведа. Новина була жахлива. Що гірше могло їх

тепер стрінути? Цар не вдоволився побідою, цар пімсти пагне, як хижий звір крови. Не жалує

грошей, хоч який скупендряга, в падишаха ласки забігає, муфтія перекупити пробував, мабуть,

ще й до короля з тим самим підійде, не спочине, поки не заспокоїть своєї жадоби крови. Це не

будь-що, а небезпека грізна. Тому-то хоч як дядько нездужа, а все ж таки йому треба сказати,

поки він живий, таку відповідальність на свою голову годі брати.

З цим рішенням наближався до табору. Тепер уже й доступити до нього нелегко. Це був не

табор, а прямо ярмарок; на який з'їхалися народи з усіх сторін світу. Кругом вози, мажі, гарби,

мажари, коні, воли, мули, осли, верблюди, крик, рейвах, рик, збіговище людське з трьох частин

землі, з Європи, Африки и Азії. Азія Європу побиває одягом, темпераментом, навіть криком, до

якого європейцеві годі привикнути. Наші, щоправда, також не жалують горла. Азіятів

перекричати беруться. Зокрема там, де землянки будують. Але треба сказати, що недаром

кричали. Від ранку дотепер таки багато зробили. Правда, що сераскір дозволив брати з

поблизького лісу стільки дерева, скільки їм треба, а все ж таки вишукати підхоже, зрубати,

обтесати згрубшого й привезти, на це треба часу. Турки не могли надивуватися, які то справні

козаки. «Дурні, якби вони

побачили, як ми чайки над Дніпром лаштуємо, от тоді роззявлювали б свої широкі роти. Ну,

хочеш, - гукав якийсь запорожець на старого турка, - так я тобі і труну зготую і то скорше, поки ти

вспієш умерти, їй Богу!»