З-під Полтави до Бендер. Крутіж

себе продасть. От тобі й історія. А як Мазепа, тоді, значиться, і Войнаровський, і Ганна

Обидовська, і всі, що біля нього... Перше враження прохололо. Ніби туман розвівався з-перед

очей. Ще тільки до висок наче хтось молотком стукав. Постояв хвилину, обтер хустиною чоло й

пустився в напрямі ріки.

«Триста тисяч», як триста собак, бігло за ним, брехали, шкірили зуби, грозили, що розідруть

на шматки. Триста тисяч! «Чи він їх прийняв?..» Чому він перервав розмов зі шведом і тепер

найважнішого не знає, чи муфтій прийняв ті сотки тисяч, чи ні...

Шведа над річкою не було. Войнаровський шукав синього каптана вздовж берега направо й

наліво; не було.

Аж побачив у воді шведа. Купався.

«Так краще, Eurer Gnaden. Підзору не буде. А то всякому в очі впадає, що я балакаю з

вами. Національність голого чоловіка тяжче пізнати та ще, якщо він вище пояса в воді».

Войнаровський завидував шведові, що міг спокійно жартувати. «Мені, - відповів, - байдуже,

чи ви в мундурі чи без. Кажіть, прийняв великий муфтій тії гроші, чи ні?»

«Чорт його зна, чи прийняв. Ваша милість знають, гроші лакома річ, та ще такі великі».

«То правда. Важко знайти людину, щоб не полакомилась».

«Правда! Може казати, що не прийняв, а на ділі прийняв і тихцем своє робить. Знаємо тих

праведників з-під стягу Магомета. їм щоб лише гроші. Наш чоловік задовольниться будь-чим, а

йому зараз триста тисяч. Подавився б ними».

Швед почував себе безпечним і не жалував слів: «Не люблю я цього баранячого лою,