З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Себто з якими?»

«А може, перед гетьманським наметом поставлять військову турецьку сторожу, як перед

королівським стоїть. Може, що друге, не знаю».

«Сторожа», - повторив за шведом Войнаровський і пригадав собі, як то й шведська сторожа

колись біля гетьмана стояла і пощо. А про турецьку сторожу, то вже краще не казати. Честь, чи

неволя?

«Eurer Gnaden, скупайтеся, - запрошував швед, - це прямо солоамська купіль, я себе на

десять літ молодшим почуваю».

«Так тоді не купайтеся довго, бо як помолоднієте на двадцять, то мені не буде що з вами

балакати», - відповів Войнаровський. Його сердило, що швед поводиться так безжурно, аж буцім

неповажно. Але другого вірника в королівській канцелярії не мав, так мусів йому потурати.

«А король що? - спитав, пишучи щось шаблею по піску. - Що король на це?»

«Що ж би? Не знаєте нашого наймилостивішого пана? Сміявся. А то дурний цар, вигукував,

а то дурний цар! А потім сів на коня, поїхав над ріку і переплив її, там і назад. Він знов такий, як і

перше був. Не піду, каже, звідси, поки не наб'ю Петра. І що ви зробите з таким? Жменьку людей

має при собі й збирається царя бити». Розсміявся, ще раз пірнув - винирнув, струснув воду з

себе, виплював її з рота, поколупав в усі і підійшов під берег, ближче до Войнаровського. «А як

ваша милість гадають, поб'є наш король царя, чи ні?» - спитав нараз поважно.

Войнаровський тільки раменами здвигнув. Ось тобі вождь і ось тобі військо. Вождь побитий,

з армії тільки марні окрухи лишились, а військо все-таки вірить у його непобідимість. А в нас? У