З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Ах, не вміли ми, грішні, цінити її гідно, поки не втратили», - каялися.

«Ніби прабатьків з раю, вигнав нас Бог із рідного краю, - віршував Мручко. - Бо хоч не

первородний, а все-таки великий гріх ми на душу прийняли».

Довірений швед сіпнув Войнаровського за рукав. Непомітно поміж возами згубилися.

«Що нового?» - спитав Войнаровський.

«Погано, Eurer Gnaden[15], дуже погано!»

«Кажіть!»

«Цар домагається видачі пана гетьмана».

Войнаровський насилу затаїв збентеження.

«Від кого домагається?» - спитав.

«Царський посол у Стамбулі, Толстой, пропонував великому муфтієві 300.000 талярів,

погадайте, які великі гроші, триста тисяч талярів, якщо він пособить видачі його світлости пана

гетьмана».

«Замовчіть! - сказав Войнаровський, побачивши когось із сторонників Горленка. - Йдіть у

напрямі річки, за хвилину прийду туди».

Швед помандрував.

«Триста тисяч, триста тисяч! - повторив Войнаровський. - Розщедрився цар. Мабуть, дуже

заманулося Мазепи».

В очах потемніло йому. Це не будь-що. Гроші величезні. Такої суми ще за жодну голову не

давали. Цар тепер може Мазепиними таки талярами за Мазепу заплатить, себто Мазепа сам