З-під Полтави до Бендер. Крутіж

бік, а там... Попалять пороми й судна та покажуть Меншикові дулю.

Переволочна - це славна запорозька пристань, там стільки суден, що 30 тисяч людей

можна переправити нараз.

Та не так склалося, як ждалося. Доля ще раз виявила наглядно, що вона спиною

повернулася до Карла й Мазепи. Замість багатого, торговельного городу, втікачі побачили руїни.

Лиш обсмалені комини торчали, кругом людські кістяки грілися до сонця, на шибеницях скрипіли

обігнилі трупи і криваві палі з останками тіл людських полошили шведських і козацьких коней.

Ніби Батурин з-над Сейму пересунувся над Дніпро.

З поромів і суден слід не лишився. їх попалили москалі, як здобули Переволочну.

Запорожці, побачивши це, хрестилися і скреготали зубами. «Проклята Москва. Бач, як

руйнувати вміють. Навіть дітей не пощадили. Скрізь біліються їх кісточки»... І стискали

долоні.

Коли б їх хто спитав, втікати чи лишатися тут, то лишилися б і з-поза тих шибениць, з-поза

кривавих палів, з-поза твердинних палісад боронилися б з окаянними людоїдами на смерть і на

життя.

Про втечу ніхто з них і не думав. Стояли на запорозьких землях і після збурення Січі

вважали своїм святим обов'язком захищати ті землі до останка.

Але, на жаль, ніхто їх не питався. Ніхто не питався тієї жменьки недобитків, без куль і з

порожніми порошницями, тільки з люльками в зубах і завзяттям у серці. Що значило кілька

сотень запорозьких там, де великі тисячі вели з собою кривавий порахунок? Що значили