З-під Полтави до Бендер. Крутіж

ніколи. Гетьман розумів, що проти великих ворожих сил не устоять шведи, бо їх генерали

втратили охоту до бою і віру в свої сили, бачив, що козаків жменька, а найгірше, що король

недужий. Король, хоч і як уміє маскуватися, а все ж таки не може скрити болю і втоми. І сам він,

Мазепа, ледве на ногах держиться. На кого ж тоді числити ?

Бачив гетьман, що настав такий момент, коли розв'язується військова дисципліна і коли

одиниця починає турбуватися собою, забуваючи про загал. Доходило до того, що люди дерлися

за сокиру, топір, за шматок дошки, бо кожний хотів скорше для себе якесь там судно збити й

кинутися на хвилі. Лучалося й таке, що готові човни виривали собі з рук, билися за них, дерли і

кругом Переволочної зчинився такий гармидер, буцім на неї орда наступала. Насилу вспіли

якось на другий берег переправити козацьких жінок і тяжко ранених шведських старшин та

вояків.

«Ваша королівська милосте! - звернувся гетьман до короля Карла. - Нам треба поспішати».

«Куди?» - спитав король, а в голосі його почувався гнів, страх і сором. «Куди?» - повторив,

простягаючи хвору ногу.

«В Бендери до Сераскіра-паші», - відповів спокійно гетьман.

«А я гадаю, - вмішався в розмову Левенгавпт, - що краще на Крим до татарського хана. Тут

у нас є один татарський мурза, він обіцює, що проведе нас певними шляхами, і ручить, що за

нами стане ціла хоробра орда кримська.»

«Ці шляхи такі певні, як і протекція орди,» - відповів гетьман.

«Цей мурза каже, - стояв при своєму Левенгавпт, - що як переправимося через Дніпро, то