З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Ще й яка. Це мій довірений чоловік. Часи, бачиш, непевні. Короля я високо ціню, але

знаєш, як пакостив нам Піпер. І тепер ми ще поміж шведами маємо ворогів. - Добре знати, що

вони про нас думають».

«То воно так?»

«А ти ж, як гадала, серце? І дядько скрізь своїх людей тримав, і інші їх мають, простою

дорогою нині далеко не заїдеш. Тепер ще гірше, ніж колись. Король чоловік незвичайний, але

тому він і може щось незвичайне зробити».

«Видати нас цареві?»

«Може й ні, бо лицарська честь не дозволить, але Висока Порта і татари, знаєш, що вони з

Хмельницьким, з Юрасем та з Дорошенком робили. Так і тепер вони здібні щось таке зробити,

чого й передбачити годі».

Ганна збентежилася: «І з нами теж?»

«Нині - ні. Нині Порта за нами стоїть. Сераскір гострий наказ дістав, щоб нікому волос з

голови не спав, бо за це «зелений шнурок» чекає. Але нам треба знати, що завтра буде, чи

шведи підуть з нами, чи покинуть нас серед дороги? Перше тим турбувався мій дядько, тепер на

мене черга».

«А Орлик від чого?» - спохопливо спитала Ганна.

«Ганночко! Брат собі рад, а сестра собі несла. Так воно й тут!»

Подивилася пильно на нього... Значиться, він не опускає рук, не кладеться спиною на

хвилю: неси мене... Хоче боротися, хоче щось значити в світі - жити. Лиш такого вона любила,