З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Чому б то ні. А дядько?»

«Я хірурга просив, щоб, поки не вернемось, не відступав».

«То їдьмо!»

Обидовська новою повозкою з чурою і довіреним візником у Бендери покотила.

Мала годинка їзди.

Зупинилися в першім заїзнім дворі.

Причепурилася трохи й пустилася туди, як до мошеї.

Та не спосіб дійти. Обсіли її циганчата, голі, аж дивитися сором, і репетують: «Дай пан! Дай

пан!»

Каліки рачки повзуть, каліцтвом милосердя взивають. Що мала дрібного гроша, розділила.

Аж ось афуз[12] якийсь, ніби вискочив з пекла. Ще не бачила такого. Ввесь у мішку, рук йому не

видно, тільки голова вилазить і вибалушує очі. На одній нозі скаче, мов опудало яке, як

страхопуд. Зжахнулася і завернула назад на підсіння до своїх людей. По дорозі наздігнав її

Войнаровський. Конем приїхав самотреть. Коні з одним чоловіком у заїзді оставив, а з другим за

нею йшов.

«Ах, як я перестрашилася, Андрію! Не дай Біг!»

«Чого?»

«Афуз такий, ось він!» - і притулилася до Андрія.

Юродивий, побачивши ту саму паню в товаристві двох озброєних мужчин, заспокоївся і

покірно сів перед мошеєю на плиті. Тільки очима так завернув, що зіниць не було видно, самі